Кохання

Оповідання «подивися страху у вічі». Частина 11

Галина розуміла, що Роман просто так не «здасть свої позиції». Він і далі буде наговорювати на неї, щоб досягти місця директора в школі. Чоловік готовий йти по головах, лише б роздобути бажане.

Галина вирішила поговорити з Ольгою Сергіївною. Вийшовши зі школи, вона набрала номер тітки, але та не відповідала. Молода жінка вирішила прийти в гості без запрошення. Купивши в магазині улюблені тістечка Ольги Сергіївна, Галина приїхала до тітки. Жінка натиснула на дверний дзвінок.

– Хто там? – запитала Ольга Сергіївна з-за зачинених дверей.

– Свої, – як зазвичай відповіла молода жінка. Вона з нетерпінням почала чекати, коли тітка відкриє двері.

– Галина? – подив господині квартири не було переділу. – А ти чого прийшла?

– У гості, – здивовано відповіла Галина.

– Чому не попередила? – Ольга Сергіївна не впускала племінницю, розмовляючи з нею з-за зачинених дверей.

– Давай ти мене впустиш, і я тобі все розповім, – гостя спохмурніла. Такого ще не було, щоб її не впускали в квартиру. Правда, вона згадала, що тітка завжди просила попереджати її заздалегідь, коли племінниця збереться в гості.

Фото автора

– Щось серйозне? – зітхнула Ольга Сергіївна, зрозумівши, що пані Галина просто так не прийде.

– Так, – кивнула головою Галина, ніби тітка могла бачити цей жест.

Двері відчинилися, і молоду жінку впустили в квартиру. Галина відчувала себе ніяково, розуміючи, що влізла в особистий простір тітки.

– Я, так розумію, не вчасно прийшла, – вдихнула Галина.

– Та не те щоб не вчасно, – знизала плечима Ольга Сергіївна. – Просто.

У цей момент з кімнати вийшов Леонід Максимович. Він був одягнений у домашній одяг.

– Тато? – здивувалася Галина, дивлячись на свого батька. – А ти що тут робиш? Тим більше в такому вигляді?

Чоловік, зітхнувши, переглянувся з Ольгою Сергіївною.

– Доню, ми давно хотіли тобі сказати, – чоловік подивився на Галину. – Справа в тому, що ми з твоєю тіткою тепер живемо разом.

– Ого, – сказати, що Галина була шокована почутим, це нічого не сказати. – Але як? Коли? Я нічого не розумію.

Галина труснула головою. У неї в голові не вкладалося, що її батько і тітка живуть разом.

– Так, я пропоную пройти в кухню і за чашкою чаю обговорити цю тему, – промовила Ольга Сергіївна.

Всі троє пройшли в кухню. У приміщенні була тиша, яку кожен боявся порушити. Галина поставила на стіл коробку з еклерами, Леонід Максимович допоміг Ользі Сергіївні з сервіровкою, а жінка розлила гарячий напій по чашках.

– Я вас уважно слухаю, – роблячи ковток чаю, промовила Галина. Вона дивилася на близьких людей і не розуміла, що відбувається. Ні, жінка не була проти їхнього союзу, її дратувало тільки одне – чому вони приховували?

– Ми з твоїм татом зійшлися майже 15 років тому, – промовила Ольга Сергіївна. Галина помітила, як батько взяв руку коханій і стиснув її в якості підтримки.

– Скільки? – сторопіла молода жінка. – Та ви навіть ні словом, ні поглядом не обмовилися? Адже ми зустрічалися на різних сімейних заходах.

– Ми вирішили, що не будемо афішувати свої стосунки, – відповів Леонід Максимович.

– Чому? – Галина щиро дивувалася. – Адже вам нічого і ніхто не заважав бути разом. Тато більше 30 років вдівець, а ти, тітко, взагалі ніколи замужем не була.

– Тому й не була, що закохалася в твого тата, – промовила Ольга Сергіївна. – Як же я страждала, коли твої батьки одружилися. Шалено ревнувала у своїй сестрі. Але я тоді твердо вирішила, що ні словом ні ділом не покажу свою любов Олені. Твої батьки після весілля приїхали жити до наших батьків.

– Ми тоді стояли в черзі на квартиру, – пояснив Леонід Максимович. – І твої бабуся з дідусем запропонували пожити у них, щоб ми не блукали по знімного житла.

– Як же мені тоді було важко, – зізналася жінка. – Я дивилась на кохану людину, який був поряд з іншого. І те, що це була моя рідна сестра, стримувало мене від необачного вчинку. Скільки сліз я пролила в подушку від безсилля і ревнощів.

– А чому ти не пішла в інше місце? – здивувалася Галина. – Зняла б квартиру, і все, – знизала плечима гостя, прекрасно розуміючи її почуття.

– Як же у вашого покоління нині все так просто, – усміхнулася Ольга Сергіївна. – Ти ж пам’ятаєш своїх бабусю і дідуся. Вони були такими суворими, що краще не сперечатися. Тому я не рипалася. Особливо якщо врахувати, що я тоді була студенткою. Та до того ж було перебудовний час, зайвих грошей не було, щоб платити за орендоване житло. Ось ми і жили, грубо кажучи, три сім’ї в трійці. Це потім стало легше, коли твої батьки з’їхали. Як говоритися, предмет любові не маячила перед очима. Я повністю поринула у навчання, а потім в роботу.

– Уф, – видихнула Галина. – І ти навіть не намагалася забути тата? Ні з ким так і не зустрічалася?

– Чому, зустрічалася, – зітхнула жінка. – Навіть в якийсь момент заміж зібралася. Тільки смерть твоєї мами не дала мені цього зробити.

– Тобі тоді рік був, – продовжив Леонід Максимович. – Я не знав, що робити. Здавалося, ніби в моєму житті вимкнули світло.

– Я тоді переїхала на якийсь час у квартиру твоїх батьків, щоб за тобою доглядати, – на очах Ольги Сергіївни навернулися сльози. – Твій батько після смерті Маргарити втратив сенс життя. Він знаходився в своєму горі. Йому ніхто не був потрібний. Ось я і за тобою доглядала, і за твоїм батьком доглядала.

– Якби не Оленька, то я тоді б з глузду з’їхав, – чоловік поцілував руку коханої жінки. – Вона просто була поруч. Я навіть і подумати не міг, що все це час Оленька любила мене.

– І ти нічого не сказала батькові про свої почуття? – здивувалася Галина.

– Я не мала на це права, – твердим тоном відповіла Ольга Сергіївна. – Твій батько тільки що втратив улюблену жінку. Мій вчинок був би на межі божевілля і вульгарності. Я тримала все всередині себе. Якщо чесно, то мені і це було досить.

– А як ви зрозуміли, що любите один одного? – запитала Галина.

– На твоїй першій весіллі, – Леонід Максимович посміхнувся. – Нас тоді посадили разом, як твоїх батьків. І тоді я вперше подивився на Олюшку, як на жінку. І зрозумів, що люблю її.

– Тоді Ленечка проводив мене до дому, – Ольга Сергіївна почервоніла. – І залишився.

– Але чому ви нічого нікому не сказали? – молода жінка щиро дивувалася.

– Ми не знали, як ти це сприймеш, – зізнався чоловік. – Ми не перенесли б, якби ти стала на заваді нашим відносинам.

– Ну ви даєте, – сплеснула руками пані Галина. – Ви за мене все вирішили. Ви розумієте, що стільки часу вкрали у себе. Ви могли бути щасливі, могли народити ще дитинку.

– У нас є ти, – посміхнулася Ольга Сергіївна. – Адже я люблю тебе, як рідну дочку.

– Так, – дивлячись на щасливу пару, яка сиділа навпроти неї, Галина не змогла стримати посмішки. – Якщо чесно, то я навіть не знаю, що сказати.

– Сподіваюся, що ти рада, – з надією в голосі промовив Леонід Максимович.

– Рада – це не те слово, – відповіла Галина. Вона стільки років переживала і за батька, і за тітку, що вони ніяк не можуть знайти своє щастя. А все виявилося набагато простіше. – Я вас просто обожнюю.

– Я тобі казав, що наша донька найкраща, – чоловік обійняв кохану жінку. – А ти боялася їй розповісти.

– Щастя любить тишу, – тихо відповіла Ольга Сергіївна.

– Це точно, – погодився Леонід Максимович. Несподівано чоловік пильно подивився на дочку. – Галинко, а ти чого прийшла-то? Щось термінове?

– Так, – похитала головою жінка. Питання батька повернув її «з небес на землю». Любов любов’ю, а справи потрібно вирішувати. І при чому терміново.

/